АДРІАН КАЩЕНКО

            БІОГРАФІЯ АДРІАНА КАЩЕНКА

Народився Адріан Феофанович Кащенко  19 вересня 1858 р.  на хуторі Веселому, що входив до складу Лукашівської волості Олександрійського повіту Катеринославської губернії у сім’ї небагатого поміщика Феофана Гавриловича Кащенка. Рід Кащенків сягає часів легендарного Запорожжя. Родина була багатодітною – п’ятеро синів і чотири дочки. Адріану та його старшому брату Миколі судилося відіграти помітну роль в історії українського народу. В майбутньому Микола Кащенко став знаменитим ученим з двома докторськими дипломами, дійсним членом АН УРСР, засновником і директором Київського ботанічного саду. Адріан обрав собі нелегку працю літератора. Ще змалку спокійний, мрійливий хлопчик поринав уявою у минувшину і мало-помалу відтворював у своїй уяві багатостолітню історію українського народу. З дитячих та юнацьких років майбутній письменник жадібно слухав розповіді сивовусих нащадків славних запорозьких козаків.

Провчившись усього три роки в класичній гімназії Адріан вступив до юнкерського училища. Після його закінчення юнак прослужив кілька років офіцером, але на цьому його військова кар’єра закінчилася. Оселившись у Катеринославі, Кащенко вступає на дрібну службу в управління залізниці й працює контролером в поїздах. Після одруження Адріан Феофанович купує маленький будиночок на вулиці Польовій, з невеликої платні допомагає старим батькам й активно працює на ниві українського письменства. Про цей період життя Адріан Кащенко писав: «…Мов неприкаяний тинявся я щоліта по запорозьких степах, їздив на руїни Запорозької Січі, пробігав з бистрою хвилею Дніпровою пороги, думав думки на скелях Сагайдачного і Хортиці, плавав по протоках лиману Великого Лугу, лазив попід кручами Микитиного Рогу і Капулівки, схилявся над могилами славних, вільних лицарів».

Подорожі по священних місцях запорозької слави стали значним поштовхом до майбутньої творчої роботи письменника. Де б не доводилося бувати Адріану Феофановичу, він завжди був думками з рідною Україною з легендарним Запорожжям! Доля часто перекидала його на нові місця, працюючи на залізниці він об’їздив майже усю Російську імперію, але знову повернувся до Катеринослава.

У 1913 році, після невдалого грошового вкладення у банк, що збанкрутів, фінансовий стан письменника став надто важким. Не таланило йому і в сімейному житті. Багато негараздів, тяжка праця підірвали здоров’я Кащенка, у 1917 році він переніс інсульт.

Нові плани та проекти з’явилися за нової влади молодої незалежної республіки,  біля  керма  якої  стояли  кумири  А.  Кащенка  –  М. Грушевський  та  В. Винниченко. Письменник сумлінно працював, саме в цей час з’явилися твори що становлять велику літературну та історичну цінність в контексті сучасної історіографії. В них постає та історія, яка ще й досі має безпосередній вплив на сучасність і досі сприймається пекучою раною на живому тілі українського народу. Руйнування Запорозької Січі, жорстокість царської політики, що привела до першого великого етноциду на Україні, колоніальний наступ на Гетьманщину, знищення національних інституцій, закріпачення населення, господарювання безвідповідальних заброд, всі ці нищівні удари по українській нації знайшли відображення в творах катеринославського письменника.

У 1917–1919 роках у Катеринославі діяло Українське видавництво, воно невдовзі стало видавництвом А. Кащенка. Саме тут письменникові вдалося надрукувати більшість своїх творів. Історичні повісті та оповідання принесли йому найбільшу популярність і любов читачів. Серед них слід згадати „Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”, „Над Кодацьким порогом”, „Запорозька слава”, „Під Корсунем”, „Борці за правду”, „Зруйноване гніздо” та інші. Історичні повісті письменника – це серйозні історико-психологічні дослідження, але мали місце й популяризаторські повісті, які становили неабиякий інтерес для дітей та підлітків. Майже все своє життя Адріан Феофанович працював над своїм монументальним твором „Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”, яке вважається вершиною його історичної публіцистики. Книжка вийшла наприкінці життєвого шляху письменника трьома виданнями. Перше побачило світ 1917 року, друге – 1918 (майже все воно було знищене денікінцями), а третє вийшло у 1919 році. Останнє було найбіднішим з поліграфічної точки зору, але найбагатше за змістом, бо вийшло без нищівної цензури.

Письменник   був    добре   знайомий   з   „Історією   запорозьких   козаків”   Д.  Яворницького,  „Історією   України-Руси”   М.  Грушевського,   монографіями   В. Антоновича та М. Костомарова, але А. Кащенко не ставив собі за мету написати книгу з історії українського козацтва, передусім його цікавила художня творчість підпорядкована історичній публіцистиці. Паралельно з історичними фактами у його творах дуже вдало введено народний фольклор. У книзі змальовано історію феноменального суспільного явища – запорозької республіки, що являє собою героїчний та благородний осередок, приречений неймовірно жорсткими обставинами на фізичне винищення. Працюючи над „Оповіданнями…” Адріан Феофанович пише й історико-географічні нариси. Історико-краєзнавча тематика представлена такими творами як „Мандрівка на Дніпрові пороги” та „Сагайдачне”.  Письменник щедро ілюстрував свій твір не тільки народними думами та піснями. Він ґрунтовно описав й сфотографував місця колишніх Січей, зібрав величезну кількість ілюстрацій, карт, портретів з історичного минулого Півдня України і тим самим зберіг їх для нащадків. У першій третині ХХ століття, в умовах першої світової війни та революції Адріану Кащенку вдалося розгорнути плідну видавничу діяльність в знервованому й переляканому Катеринославі. Твори про рідний народ виховували багатьох мешканців міста, губернії й України в цілому. Знайомство з творчістю А. Кащенка за радянських часів тривало до 1933 року, на Західній Україні – на років двадцять довше. А потім – ярлик «буржуазний націоналіст» і незаслужене забуття…

На жаль ще й досі творчий доробок письменника повністю не зібраний і погано вивчений.  Три останні роки свого життя письменник був прикутий до ліжка. Помер Адріан Феофанович 16 березня 1921 року. Як розповідали очевидці, письменника ховали за козацьким звичаєм, труну, вкриту червоною китайкою, везли волами. Траурна процесія розтяглася на багато кілометрів, в останній шлях небіжчика вийшли проводжати тисячі робітників із заводів лівого та правого берегів міста, гімназисти та викладачі багатьох навчальних закладів Катеринослава. Пішли з життя мешканці вільного Запорожжя, рукотворні моря стерли з лиця землі історичні місцини вольних лицарів, але колишня краса постає в уяві нинішніх поколінь через одухотворений образ, змальований письменником-патріотом Адріаном Кащенком, палко закоханим в усе Запорозьке!

                                                                Олександр Харлан